ІДЕНТИФІКАЦІЯ МАТЕРІАЛУ

Академічним плагіатом є «оприлюднення (частково або повністю) наукових результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження, та/або відтворення опублікованих текстів інших авторів без зазначення авторства».

Академічним плагіатом є академічна поведінка, яка характеризується такими ознаками:

– використання слів, ідей чи результатів праці, що належать іншому визначеному джерелу чи людині без посилання на них;

– вказування авторства оригіналу з метою отримати певну користь.

Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» (стаття 50, пункт В), плагіатом є «оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору». Застосуванням норм цього закону є захист авторського права на об’єкти наукової чи творчої діяльності, які не опубліковані й не існують в об’єктивній формі (ст. 3, ч. 1), наприклад, на ідеї, висловлені під час обговорень. Натомість норми академічної етики передбачають посилання на авторів таких ідей.

Академічний плагіат не варто ототожнювати з порушенням авторського права як різновидом права інтелектуальної власності.

Академічний плагіат може стосуватися всіх типів джерел, зокрема: текстів, рисунків, фрагментів музичних творів, математичних виразів та перетворень, програмних кодів тощо. Джерелами академічного плагіату можуть бути опубліковані й неопубліковані книжки, статті, брошури, патенти, тези, рукописи, вебсайти та інші Інтернет-ресурси, роздаткові матеріали та ін.

Академічний плагіат треба відрізняти від помилок цитування, таких як: відсутність лапок при використанні текстових фрагментів, що запозичені з інших джерел, за наявності коректного посилання на це джерело; неправильне оформлення посилання, що ускладнює чи унеможливлює пошук джерел та їх опрацювання наукометричними системами.

Стосовно правильного цитування перекладів: дослівний переклад треба оформлювати як цитату, а відсутність лапок є порушенням. Водночас оформлення навіть дослівного перекладу як цитати може надавати читачам викривлену інформацію стосовно позиції автора оригінального тексту. Розв'язанням проблеми може бути надання вільного перекладу з посиланням на джерело. Іншими поширеними варіантами розв'язання цієї проблеми є наведення оригінального тексту поряд з перекладом, або наведення у дужках мовою оригіналу окремих слів, переклад яких є неоднозначним.

Самоплагіатом є «оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів».

Типовими прикладами самоплагіату є:

- дуплікація публікацій — публікація однієї й тієї самої наукової роботи (цілком або з несуттєвими змінами) в декількох виданнях, а також повторна публікація (цілком або з несуттєвими змінами) раніше оприлюднених статей, монографій, інших наукових робіт, як нових наукових робіт;

- дублювання власних наукових результатів — публікація одних і тих самих наукових результатів, в різних статтях, монографіях, інших наукових працях, як нових результатів, які публікуються вперше;

- агрегування чи доповнення даних — суміщення старих і нових даних без їх чіткої ідентифікації з відповідними посиланнями на попередні публікації;

- дезагрегування даних — публікація частини раніше опублікованих даних без посилання на попередню публікацію;

- повторний аналіз раніше опублікованих даних без посилання на попередню публікацію цих даних та раніше виконаного їх аналізу.

При аналізі наукових праць на предмет наявності самоплагіату варто виходити з норми Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (стаття 1, пункт 22), що науковий результат — це «нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень», а не з наступних формулювань стосовно форм існування наукового результату.

До самоплагіату не належать перевидання (стереотипні чи перероблені та/або доповнені) монографій, підручників, навчальних посібників тощо, в яких наведено інформацію про перевидання та/або посилання на перше видання. Також самоплагіатом не є обмежене використання в нових монографіях, підручниках, навчальних посібниках фрагментів раніше опублікованих робіт автора, якщо у новій роботі наведено відповідну інформацію, а обсяг дублювання узгоджений з видавцем та замовниками видання.

Етичні зобов’язання редакторів

1. Члени редакційної колегії, на чолі з головним редактором, несуть відповідальність за прийняття рішення щодо публікації наукової статті, яке ґрунтується на принципах достовірності та наукової значущості представленої на розгляд роботи.

2. Редактори несуть відповідальність за дотримання вимог та рекомендацій у науковій статті.

3. Редактори мають право радитися з рецензентами при прийнятті остаточного рішення щодо публікації наукової статті.

4. Редактори повинні без упередження розглядати всі рукописи, представлені до публікації, оцінюючи кожен належним чином, попри расову, релігійну, національну та будь-яку іншу належність, а також посаду або місце роботи автора (авторів).

5. Уся відповідальність за прийняття або відхилення рукопису лежить на редакторові. Відповідальний і зважений підхід до виконання цих обов’язків передбачає, що редактор бере до уваги рекомендацію рецензента відповідного наукового напряму стосовно якості й достовірності рукопису, представленого до публікації. Проте рукописи можуть бути відхилені без рецензування, якщо редактор вважає, що вони не відповідають профілю цього видання.

За неопублікованими даними, отриманими редколегією у представлених до розгляду рукописах, а також інформацією або ідеями, отриманими в ході рецензування, зберігається конфіденційність.

7. Після позитивного рішення редактора стаття публікується у збірнику та розміщується на відповідних електронних ресурсах установи.

8. Відповідальність і права редактора збірника відносно будь-якого представленого рукопису, автором якого є сам редактор, мають бути делеговані будь-кому з членів редакційної колегії – фахівцю за профілем установи.

9. Якщо редакторові представлені переконливі свідчення того, що основний зміст або висновки роботи, опублікованої у збірнику, є помилковими, редактор повинен сприяти публікації відповідного повідомлення в наступному його номері, що вказує на цю помилку і, якщо можливо, виправляє її. Це повідомлення може бути написане особою, що виявила цю помилку, або незалежним автором.

Етичні зобов’язання авторів

1. Надавати достовірні результати виконаної роботи, а також об’єктивне обговорення значущості дослідження.

2. Автори повинні упевнитися у достовірності бібліографічних посилань.

3. Автори повинні цитувати ті публікації, які здійснили визначальний вплив на сутність їх роботи, а також ті, які можуть швидко познайомити читача з більш ранніми роботами, важливими для розуміння цього дослідження. За винятком оглядів, слід мінімізувати цитування робіт, які не мають безпосереднього відношення до цього повідомлення.

4. Подання одного і того ж рукопису одночасно більше, ніж в один збірник сприймається як неетична поведінка і є неприйнятним.

5. Автори статей несуть усю повноту відповідальності за зміст статей і за сам факт їх публікації.

6. Автори зобов’язані допрацювати статтю відповідно до зауважень рецензентів або редколегії.

Етичні зобов’язання рецензентів

1. Рецензування допомагає редактору прийняти рішення про публікацію, а також може допомогти автору підвищити якість роботи.

2. Якщо обраний рецензент не впевнений, що його кваліфікація відповідає рівню досліджень, представлених в рукописі, він повинен повідомити про це.

3. Рецензенти не повинні брати участь у розгляді рукописів у разі наявності конфліктів інтересів внаслідок конкурентних, спільних та інших взаємодій і відносин з будь-ким з авторів, пов’язаних з представленою роботою.

4. Рецензенти повинні шанувати інтелектуальну незалежність авторів.

5. Кожний рукопис, отриманий для рецензування, повинен розглядатися як конфіденційний документ. Дану роботу не можна розголошувати й обговорювати з будь-якими особами, які не мають на те певних повноважень. Винятком є випадки, коли рецензент потребує чиєїсь спеціальної консультації.

6. Рецензенти повинні адекватно пояснити й аргументувати свої судження, щоб редактор та автори могли зрозуміти, на чому засновані їх зауваження.

7. Рецензенти повинні відмічати будь-які випадки недостатнього цитування авторами робіт інших учених, що мають безпосереднє відношення до роботи, що рецензується.

8. Рецензенти повинні своєчасно надати відгук.

9. Неопубліковані дані, отримані з представлених до розгляду рукописів, не можуть використовуватися рецензентами в особистих дослідженнях або посиланнях.